Господарство

Як мене покликали в гості. 1 липня

Сьогодні вранці я ледь згадав, що сьогодні велике свято День села. О 10 годині за мною вже зайшов Борис і ми вирушили на центральну площу.

Там уже перевіряли мікрофони, стрибальні батут у вигляді зеленого дракона вже надувалася місцевим комерсантом, двоє торгашів ставили намети, корінний житель з кавказької республіки розводив мангал. Ми сіли під дерево на лавочку.

Буквально через півгодини площа заповнилася людьми, в основному школярами і дорослими. А он і молодь на машинах під’їхала.

Свято розпочалося. В принципі, все було як то по селянськи і цілком передбачувано.

– виступив глава сільради

– виступила директор школи

– потім пісні місцевого колективу

– потім вручення грамот

– потім пісні

– потім виступ школярів

– потім пісні

От і все. Дія тривало близько трьох годин. За цей час ми з Борисом з’їли по 1 солодкої вати, потім з’їли по 1 морозиву, випили 1 пляшку кока-коли на двох, я відрадив Бориса стрибати на батуті.

– Це був перший День села, коли я не стрибав на батуті, – жалкував Борис.

– Ти подивися, там тільки маленькі стрибають, – доводив я йому.

– А Коля Мажоренко (п’ятикласник) он стрибає, хоча він мене в два рази товще, – наводив докази Борис.

Потім ми відправилися по домівках, так як у мене було важливе справу – потрібно було ставити віндовз на ноутбук Світі (віндовз я успішно скачав вночі).

Ось і час п’ять, а Свєти немає. Ось і шість. Я подумки її отматеріл. І тут, як за помахом чарівної палички, прийшла Світу. У прямому сенсі, зайшла в мою кімнату (без всяких там «Тук-тук, можна увійти до вас».

– Я така непунктуальність, – почала вибачатися вона. – Приходь завтра до мене на пироги.

Ось так відразу мене запросили.

Почав ставити систему. А Свєта сіла ближче. Мені аж жарко стало, спітнів (та й в кімнаті спека). За годину з невеликим все зробив (поставив ще пару програм).

– Тут потрібно ще багато чого поставити.

– Ну, завтра, приходь до мене, у мене і поставимо.

– І о котрій?

– Найкраще годин в 10. Вранці в сенсі. Бабка Зіна в цей час якраз в городі. А я раніше встану, напечу обіцяних пирогів.

– Добре, прийду.

Світла пішла.

Це чого ж таке виходить? Вчора поїхала Маша, я ходив поганий, а сьогодні мене покликали на завтра прямо в гості. А Свєта чимось приваблює, простотою чи що.

Увечері вирішив сходити до Борису, дізнатися, може бути він чого знає про цю Світла.

– А мене внучка баби Зіни завтра до себе в гості покликала.

– Ух, я Машка то розповім, – почав Борис, хоча їй справи до мене ніякого немає.

– Так я пожартував, – про всяк випадок вирішив я відмовитися від своїх слів.

– Так я тобі й не повірив, вона ж ого-го.

Що таке «ого-го» я ??уточнювати у Бориса не став. Завтра сам постараюся все дізнатися.