Дієти

Мій опівнічний кошмар

Сталося це в лютому 2003 року, а я до сих пір забути не можу. Тієї ночі мене розбудив молодший син. Прокидаюся і відчуваю: дитина стоїть близько мого ліжка, притулившись до моїх ніг. Нічого особливого.

Андрюшко тоді було близько трьох років, і “молодших”, як звали ми його в сім’ї, часто за північ прокидався, тьопав до мене і ми вже разом засипали. Ось і зараз я хоч і сонна, добре розуміла: Андрушко притопав.

Намагаюся відсунути ногу, щоб звільнити йому місце поряд з собою. Тільки він чомусь на ліжко нашу лізти не хоче. Варто, як укопаний, поруч і на ноги мої навалюється. Я відриваю голову від подушки, повний місяць добре освітлює кімнату, чітко бачу – стоїть Андрушко, в блідо-блакитний піжамі, яку я йому зовсім недавно купила, тільки обличчя у синочка мого дивне – зморщене, ніби він не дитина, а дідок вже. Спросоння думаю “відпочивати треба більше, жахи всякі ввижаються”.
А “молодший” стоїть біля ліжка, завмер, не ворушиться і для чогось на ноги навалюється. У спальні у нас дзеркало велике, повертаю голову, бачу, що ми там віддзеркалюємося – синок мій, стоїть біля ліжка в улюбленій позі нога за ногу, і я.

Відвертаюся від дзеркала і чую жалібний його голосок: «Мамуля, можна я з тобою ляжу». Я кажу: «влазить по-швиденькому, замерзнеш». Він знову за своє: «Мамуля, можна я з тобою ляжу». Раптом, трохи в стороні, вловлюю тихе сопіння і прицмокування. Обертаюся, а там, під віконцем, на власному ліжечку, мирно сопе крізь сон мій синочок. Той тваринний страх, який мене охопив, мені до кінця життя не забути. Навряд чи коли-небудь буде жах сильніше того кошмару.

Дивовижна істота з усіх сил навалюється на ноги, починає рухатися уздовж ліжка, маючи намір дістатися до моєї голови, і продовжує канючити. З жахом намагаюся відштовхнути його від себе, але істота вчепилася в мої ноги і не дає мені ворушитися. Відкинувшись на подушку, я починаю згадувати слова молитов, але крім «Отче наш» абсолютно нічого не пам’ятаю.

А невідома істота підбирається особі. Навалюється на мене, бурмоче щось, слів не розібрати. Тільки одне мене хвилювало: якщо серцевий напад бувало й не переживу його, що ж з Андрійком буде? Очі відкриє і мій холодний труп побачить.
Кошмар закінчився в одну мить. Істота зникло, а я до самого ранку ковтала заспокійливе і ще довго не вірила, що все пройшло.